Усе про гельмінтів: шляхи зараження, симптоми, діагностика та методи лікування

Гельмінтози — це велика група інвазивних (паразитарних) захворювань, викликаних гельмінтами (так звані глисти), що уражають як дітей, так і дорослих.

Чому небезпечні глисти для людини?

За даними ВООЗ, у всьому світі у близько 2 млрд осіб можна діагностувати певний гельмінтоз. Наявність гельмінтів у дитини часто викликає уповільнення її росту й розвитку та є причиною дефіциту маси тіла, оскільки гельмінти для свого росту та розмноження використовують поживні речовини харчових продуктів, які споживає людина.

Наведемо кілька прикладів негативного впливу гельмінтів на організм.

При анкілостомозі (паразитарному захворюванні, яке викликає анкілостома виду Ancylostoma duodenale) гельмінт, вгризаючись у слизову оболонку кишечнику та виділяючи специфічні антикоагулянти (речовини, що перешкоджають згортанню крові), здатний викликати невелику крововтрату (кілька мілілітрів крові) під час одного акту годування. Окрім того, анкілостоми можуть зумовлювати механічні пошкодження стінки кишечнику та бути причиною її запалення й ерозування.

При аскаридозі (паразитарному захворюванні, яке викликають аскариди виду Ascaris lumbricoides) спостерігаються втрата азотистих сполук, білків, жирів, лактози та вітаміну А.

Окрім того, аскариди можуть бути причиною кишкової непрохідності, коли велика кількість гельмінтів знаходиться в тонкій кишці. У такому разі може знадобитися госпіталізація та хірургічна операція. Ймовірність виникнення кишкової непрохідності пов’язана з інтенсивністю зараження. Більшість випадків спостерігалося у дітей віком до 5 років, швидше за все через менший об’єм кишечнику, у якому містяться гельмінти.

У поодиноких випадках кишкова непрохідність або ускладнення з боку жовчовивідних шляхів можуть призвести до смерті.

У життєвому циклі аскариди є фаза, коли личинки мігрують через легені та печінку людини. Є дані про вплив аскарид на патогенез та поширеність алергії та респіраторних захворювань, включаючи бронхіальну астму та синдром Леффлера (Посібник «Preventive сhemotherapy to сontrol soil-transmitted helminth infections in at-risk population groups», Женева: Всесвітня організація охорони здоров’я, 2017).

Слід зазначити, що це лише незначний відсоток прикладів того, наскільки можуть бути небезпечними гельмінти для здоров’я та життя людини.

Симптоми гельмінтозу

Відповідаючи на питання: «Якою є основна ознака наявності глистів у людини?», «Якими є ознаки глистів у людей?», «Як зрозуміти, що у тебе є глисти?», «Якими є основні симптоми наявності глистів у дорослого?», «Якими є основні симптоми наявності глистів у дітей?», «Які симптоми спостерігаються у жінок при гельмінтозах?», слід зазначити, що для гельмінтозів характерною є наявність неспецифічних симптомів з боку окремих органів та різних систем організму.

Досить часто при гельмінтозах спостерігаються головний біль, підвищена втомлюваність, дратівливість, субфебрильна температура тіла (37,2–37,9 °С).

Найбільш частими неспецифічними симптомами гельмінтозів з боку травного тракту є: скарги на хронічний біль у животі, зниження апетиту, аж до його втрати, нудота, блювання, діарея (рідкі випорожнення).

У разі тривалого перебігу гельмінтозу з ураженням шлунково-кишкового тракту можлива поява основного симптому аліментарної недостатності (нестачі харчування) — дефіциту маси тіла. Особливо часто цей симптом спостерігається у дітей. Окрім дефіциту маси тіла, у дітей також може спостерігатися затримка росту. Дитина може відставати у фізичному розвитку від однолітків.

Через порушення процесів всмоктування заліза та вітамінів групи В з травного тракту досить часто спостерігаються анемії: залізодефіцитна, що пов’язана з дефіцитом заліза, а також перніціозна, що асоційована з дефіцитом вітаміну В₁₂, який бере участь у процесах кровотворення в організмі. Дефіцити заліза та вітаміну В₁₂ пов’язані з порушенням процесу їх всмоктування з травного тракту, що викликають різні гельмінти.

У разі ураження дихальної системи гельмінтами можлива поява наступних симптомів: кашлю, задишки.

При гельмінтозах досить часто з боку шкіри спостерігаються наступні симптоми: кропив’янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри біля заднього проходу, що досить часто виникає або посилюється у вечірній та нічний час.

За даними лабораторних аналізів крові, при різних гельмінтозах спостерігається еозинофілія — підвищення рівня еозинофілів, білих клітин крові, що беруть участь у розвитку алергічних реакцій, а також підвищення рівня імуноглобуліну Е (IgE) — ключового антитіла, що бере участь у розвитку алергічних реакцій.

 

Класифікація глистних інвазій (Martindale. The Complete Drug Reference, 2014)

 

Причини появи глистів

Зараження людини гельмінтами може відбуватися кількома шляхами. Найчастіше воно виникає у разі вживання заражених овочів, фруктів та ягід, некип’яченої питної води, сирого або недостатньо термічно обробленого м’яса.

Разом із зараженими продуктами харчування можуть передаватися яйця наступних гельмінтів: нематод — аскарид, гостриків або волосоголовця, цестод — ехінококів, ціп’яків карликового, бичачого та свинячого; трематод — печінкової двоустки та фасціолопсису.

Шистосоми та нематоди, такі як анкілостома та некатор, а також стронгіла можуть проникати безпосередньо через шкіру (Baron S., 1996).

Основні групи ризику. Основними групами ризику зараження гельмінтами є діти та вагітні, які можуть споживати навіть ґрунт для компенсації реального або передбачуваного дефіциту мінералів. У ґрунті можуть міститися яйця гельмінтів, й таким чином може відбутися зараження та виникнути гельмінтоз. Досить часто діти або дорослі з низьким рівнем загальної санітарної культури та гігієнічних навичок заражаються гельмінтами під час вживання їжі не столовим приладдям, а безпосередньо руками, що забруднені ґрунтом або фекаліями тварин, а також у разі приймання недостатньо термічно оброблених продуктів харчування, води або напоїв.

Діагностика гельмінтозів

Відповідаючи на запитання: «Як виявити глисти без аналізів?», слід зазначити, що будь-яке захворювання групи глистних інвазій діагностують на підставі скарг, анамнезу захворювання, даних фізикального огляду пацієнта, результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження.

У гострій фазі гельмінтозу можуть спостерігатися зміни з боку крові у разі наявності гельмінтів в організмі.

Тому виконують такі дослідження:

• загальноклінічний аналіз крові з визначенням наступних показників:
• кількість еритроцитів;
• рівень гемоглобіну;
• ступінь насичення еритроцитів киснем, або кольоровий показник;
• об’єм еритроциту;
• вміст заліза в еритроциті;
• кількість лейкоцитів;
• лейкоцитарна формула;
• швидкість зсідання еритроцитів;
• біохімічний аналіз крові:
• кількість загального білка, альбуміну та інших білкових фракцій;
• оцінка показників функції печінки— рівні білірубіну: прямого та непрямого, аланінамінотранферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, гамма-глутамілтранспептидази;
• оцінка показників функції нирок— азоту сечовини, креатиніну та швидкості клубочкової фільтрації;
• визначення рівня альфа-амілази підшлункової залози в крові;
• оцінка вуглеводного обміну:
• визначення рівня глюкози в крові;
• тест на визначення толерантності до глюкози зі встановленням рівня глюкози у венозній крові натще та після навантаження глюкозою через 2год;
• визначення рівня імуноглобулінуЕ в плазмі крові.

Для визначення наявності або відсутності гельмінтів, їх яєць та/або личинок можуть бути досліджені наступні біологічні матеріали: кал, кров, сеча, вміст дванадцятипалої кишки, жовч, мокротиння, м’язова тканина, слиз із прямої кишки.

Оскільки гельмінти не виділяються у кал під час кожної зі стадій свого розвитку, рекомендується здавати його тричі — кожні 3–4 доби.

Також кал можуть досліджувати на наявність яєць гельмінтів.

У разі підозри на наявність у дитини ентеробіозу, що є дуже поширеним гельмінтозом, у неї беруть мазок зі шкіри навколо заднього проходу за допомогою стерильної ватної палички або клейкої стрічки.

Забір виконують у ранковий час до спорожнення кишечника та проведення гігієнічних процедур, щоб не змити біологічний матеріал. У положенні дитини із зігнутими у колінах ногами виконується мазок ватною паличкою по шкірі навколо заднього проходу та далі обережно, не торкаючись сторонніх предметів, ватну паличку поміщають у пробірку.

Клейку стрічку наклеюють на кілька секунд на шкіру ділянки заднього проходу, а потім обережно знімають без торкання до інших предметів. Далі прикривають клейку сторону стрічки предметним склом.

Також виконується ряд імунологічних досліджень щодо наявності специфічних імуноглобулінів класу G до антигенів гельмінтів: аскарид, ехінококів, токсокар, різних сисунів та інших червів.

Наявність високих титрів специфічних імуноглобулінів класу G до антигенів того чи іншого гельмінту з високою ймовірністю свідчить про наявність у хворого гельмінтозу.

У особливо складних клінічних випадках рекомендується виконання наступних досліджень:

• звичайної рентгенографії грудної клітки;
• комплексного ультразвукового дослідження органів черевної порожнини: печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки;
• комп’ютерної томографії черевної порожнини та заочеревинного простору;
• комп’ютерної томографії грудної клітки та середостіння;
• комп’ютерної томографії головного мозку та черепа.

Терапія при гельмінтозах

Відповідаючи на запитання: «Як вивести глисти у людини?», «Як позбутися глистів?», «Як позбутися глистів у домашніх умовах?», слід зазначити, що для лікування при гельмінтозах застосовують як звичайні антигельмінтні фармакотерапевтичні засоби, так і народні методи.

Препарати від гельмінтів. Протиглистні, або антигельмінтні препарати — це група лікарських засобів, що застосовуються для лікування пацієнтів з різними гельмінтозами.

До антигельмінтних фармакотерапевтичних засобів належать:

• левамізол;
• альбендазол;
• мебендазол;
• триклабендазол;
• діетилкарбамазин;
• івермектин;
• пірантел;
• празиквантел.

До похідних бензимідазолу належать наступні фармакотерапевтичні засоби: альбендазол, мебендазол та триклабендазол. Механізм їх дії полягає у зв’язуванні з бета-тубуліном, що, у свою чергу, викликає зменшення залежного від мікротрубочок захоплення глюкози та продукції аденозинтрифосфату — основного клітинного джерела енергії, що призводить до знерухомлення, порушення репродуктивної функції та загибелі гельмінта (Borgers M., De Nollin S., 1975; Gyurik R.J. et al., 1981).

Механізм дії діетилкарбамазину встановлений не повністю, але передбачається, що він знижує рухливість гельмінта та руйнує поверхневі структури його тіла, підвищуючи чутливість гельмінта до фагоцитозу, та є причиною його загибелі (Rang H.P., 2003).

Механізм дії івермектину полягає у селективному зв’язуванні з глутамат-залежними хлорними каналами в клітинах, отже, спостерігається посилений ток хлорних іонів, що викликає гіперполяризацію клітин та параліч гельмінта з подальшим виведенням з організму людини за рахунок перистальтичних хвиль кишечнику (Campbell W.C., 1984; Campbell W.C., Benz G.W., 1985).

Протипаразитарна активність пірантелу переважно спрямована проти порожнинних паразитів. Механізм його дії полягає у блокаді нейром’язової передачі у тілі гельмінта, викликаючи параліч останнього та його виведення з каловими масами за рахунок перистальтики кишечнику (Deokate U.A. et al., 2014).

Дія празиквантелу полягає у підвищенні проникності м’язових клітин гельмінта для іонів кальцію з подальшим неконтрольованим током до клітини, що викликає скорочення мускулатури та параліч гельмінта. Разом із цим празиквантел зумовлює вакуолізацію зовнішніх оболонок паразита та їх розпад (Andrews P. et al., 1983; Andrews P. et al., 1983; Harnett W., 1988).

Лікування дітей з гельмінтозами. Альбендазол випускається у таблетках по 400 мг. Препарат призначають дітям віком від 3 років. Залежно від виду гельмінту альбендазол приймають 1–2 рази на добу протягом 1–3 дні.

Мебендазол випускається у таблетках по 100 мг. Лікарський засіб призначають дітям віком від 2 років. Залежно від виду гельмінта мебендазол приймають 1–2 рази на добу 3 дні поспіль. При ентеробіозі може виникнути потреба у прийомі через 2–4 тиж.

Пірантел наявний на фармацевтичному ринку України у формі суспензії для перорального прийому по 125 мг і 250 мг та таблеток по 125 мг та 250 мг. Дітям з масою тіла від 10 кг при ентеробіозі та аскаридозі призначають наступні дози пірантелу як у формі суспензії для перорального прийому, так й у формі таблеток: 10–12 мг/кг одноразово.

Дітям з масою від 10 кг при анкілостомозі та некаторозі призначають наступні дози пірантелу як у формі суспензії для перорального прийому, так й у формі таблеток — 20 мг/кг/добу за 1 або 2 прийоми протягом 2–3 діб.

Лікування дорослих з гельмінтозами. Дорослі приймають антигельмінтні препарати у твердих лікарських формах, наприклад у таблетках.

Альбендазол, залежно від виду гельмінта, приймають 1–2 рази на добу протягом 1–3 днів поспіль.

Мебендазол, залежно від виду гельмінта, приймають 1–2 рази на добу 3 дні поспіль.

Дорослим при ентеробіозі та аскаридозі призначають наступні дози пірантелу як у формі суспензії для перорального прийому, так й у формі таблеток: 10–12 мг/кг одноразово.

Дорослим при анкілостомозі та некаторозі призначають наступні дози пірантелу як у формі суспензії для перорального прийому, так й у формі таблеток — 20 мг/кг/ добу за 1 або 2 прийоми протягом 2–3 діб.

Народні засоби. Нижче перераховано певний ряд лікарських рослин, що чинять протиглистну дію:

• чорнобривці розлогі (лат.Tagetes patula);
• гранат (лат.Punica granatum);
• оман високий (лат.Ínula helénium);
• золототисячник зонтичний (лат. Centáurium erythraéa);
• пижма звичайна (лат. Tanacétum vulgáre);
• полин австрійський (лат. Artemísia austriaka);
• полин гіркий (лат. Artemísia absínthium);
• полин звичайний (лат. Artemísia vulgaris) та ін. (Махлаюк В.П., 1967).

Перед застосуванням зазначених вище лікарських рослин, що чинять протиглистну дію, слід обов’язково проконсультуватися зі своїм сімейним лікарем.

Чи можуть виникати ускладнення при гельмінтозі?

На тлі діагностування гельмінтозу у пацієнта можливий розвиток наступних захворювань:

• з боку дихальної системи — бронхіальна астма; пневмонія; синдром Леффлера;
• з боку травного тракту, печінки та жовчовивідних шляхів — шлунково-кишкова кровотеча, гепатит, абсцес печінки, цироз печінки, портальна гіпертензія; перитоніт;
• з боку серцево-судинної системи — алергічний міокардит:
• з боку нирок та сечовивідних шляхів — хронічний гломерулонефрит, хронічна хвороба нирок;
• з боку нервової системи та органів чуття — менінгоенцефаліт, втрата зору;
• з боку крові — порушення зсідання крові, анемія.

Гельмінтози: актуальність діагностики, терапії та профілактики

Враховуючи вкрай високу поширеність різних гельмінтозів у всьому світі, питання діагностики, лікування та профілактики цих захворювань залишаються дуже актуальними для всіх категорій населення, а також працівників систем охорони здоров’я.