Як лікувати гайморит: ефективні назальні засоби та таблетки

Симптоми та типи гаймориту

Гайморит (верхньощелепний синусит) — запалення слизової оболонки гайморової (верхньощелепної) пазухи. Гайморову пазуху вперше було описано в одному із середньовічних медичних манускриптів Н. Гаймора, у якому він зазначив, що у верхньощелепній пазусі може розвиватися запалення.

Анатомічно розрізняють дві верхньощелепні пазухи, які займають практично все тіло верхньощелепної кістки, тому гайморит може бути одностороннім та двостороннім. При цій патології в окремих випадках спостерігається ураження окістя і кісткової стінки верхньої щелепи.

Розрізняють гострий (до 12 тиж) та хронічний (понад 12 тиж) гайморит. Запалення гайморової пазухи пов’язане з бактеріальною (Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenza, Moraxella catarrhalis та Staphylococcus aureus) або вірусною (аденовіруси, риновіруси, вірус грипу) інфекцією. Патологічні мікроорганізми можуть проникати у верхньощелепну пазуху через порожнину носа, кров (гематогенний шлях передачі).

Етіологічними факторами виникнення гострого верхньощелепного синуситу (гаймориту) можуть бути хронічні гіперпластичні та атрофічні риніти, новоутворення порожнини носа, викривлення перегородки носа, одонтогенні захворювання (хвороби, що виникають через несвоєчасне лікування при запаленнях кісткової тканини верхньої щелепи, карієсі, пульпіті та періодонтиті).

Етіологічними факторами виникнення хронічного гаймориту можуть бути утруднення відтоку вмісту верхньощелепної пазухи, низьке розташування дна пазухи, розміщення коренів 4–7-го верхніх зубів близько до дна верхньощелепної пазухи. Близько 30% випадків одностороннього гаймориту можуть бути зумовлені стоматологічною патологією (Psillas G. et al., 2021).

Клінічні прояви гострого гаймориту:

• катаральні та гнійні виділення;
• гіпертермія;
• головний біль з іррадіацією в ділянку чола, ніс та зуби;
• біль інтенсивний та постійний, з відчуттям розпирання в ділянці пазухи;
• посилення болю під час нахилів голови, кашлі або чханні, при натисканні в ділянці лицьової стінки пазухи;
• нежить (частіше односторонній — з боку запалення гайморової пазухи, інфекція проникає через співустя гайморової пазухи в приносові пазухи, що викликає риніт);
• світлобоязнь, сльозотеча.

Клінічні прояви хронічного гаймориту:

• головний біль;
• закладеність носа;
• слабкість;
• підвищена стомлюваність;
• слизові, серозні чи гнійні виділення з носа;
• зниження нюху, аносмія (втрата нюху).

За класифікацією синуситів Преображенського розрізняють:

• ексудативну форму верхньощелепного синуситу — катаральний, серозний, гнійний синусит;
• продуктивну форму — пристінково-гіперпластичну та поліпозну форму синуситу;
• альтернативну форму — атрофічну, некротичну, холестеатомну та казеозну форми синуситу;
• змішану форму;
• вазомоторну та алергічну форми.

Враховуючи шлях проникнення, розрізняють:

• риногенний;
• одонтогенний;
• травматичний;
• гематогенний гайморити.

Діагностика гаймориту

Для діагностики верхньощелепного синуситу (гаймориту) лікар має провести необхідні дослідження:

• ЛОР-мазок на мікрофлору для проведення бактеріологічного дослідження та призначення ефективної антибіотикотерапії;
• інструментальний метод обстеження — риноскопію. За її допомогою лікар може побачити гіперемію та набряк слизової оболонки середнього відділу носа, гнійні виділення під середньою носовою раковиною при гаймориті;
• рентгенографію, комп’ютерну томографію чи магнітно-резонансну томографію гайморових пазух;
• діафаноскопію гайморової пазухи;
• пункцію верхньощелепної пазухи з подальшим промиванням та дренуванням верхньощелепної пазухи.

Яке лікування при гаймориті є ефективним?

Лікар призначає комплексне лікування при гаймориті з огляду на його форму та клінічні прояви.

При гаймориті призначають:

• антибіотики для перорального застосування: амоксицилін, амоксицилін із кислотою клавулановою; альтернативні препарати: цефуроксим, цефаклор, азитроміцин, кларитроміцин, левофлоксацин;
• антибіотики для парентерального застосування при тяжких формах гострого верхньощелепного синуситу: амоксицилін з кислотою клавулановою, ампіцилін із сульбактамом; цефуроксим, цефотаксим, цефтріаксон, цефоперазон, цефоперазон із сульбактамом натрію, цефтазидим, цефепім; ципрофлоксацин, офлоксацин, левофлоксацин, пефлоксацин, іміпенем, меропенем;
• антигістамінні препарати (призначають для зменшення набряку слизової оболонки носової порожнини, приносових пазух);
• анальгетики або нестероїдні протизапальні препарати з метою зменшення вираженості болю та запалення;
• топічні кортикостероїди: дексаметазон у формі назального спрею, розчин по 15 мл у флаконі з розпилювачем, мометазон у формі спрею назального, суспензії, 50 мкг/дозу, по 56; 60; 120; 140 або 240 доз, у флаконі з дозувальним спрей-насосом та розпилювачем; суспензії по 75 або 150 доз у флаконі; суспензії 0,05% по 9 г або 18 г у поліетиленовому флаконі з насосом-дозатором (Державний реєстр лікарських засобів України);
• системні деконгестанти (симпатоміметики) у формі спрею або крапель: фенілефрин, оксиметазолін, ксилометазолін, нафазолін, трамазолін. Системні деконгестанти проявляють терапевтичну дію шляхом стимуляції альфа-адренорецепторів судин слизової оболонки носоглотки. Виникає звуження судин носа, зменшуються гіперемія та ексудація, закладеність носа, ринорея та покращується носове дихання; відновлюється дренаж придаткових пазух носа, зокрема верхньощелепної пазухи при гаймориті;
• сольові розчини для носової порожнини: натрію хлорид у формі крапель або спрею назального 0,65% по 10; 20; 50 або 100 мл у флаконі, а також можна промивати гіпертонічним або ізотонічним розчином хлориду натрію. Згідно з результатами досліджень, промивання порожнини носа фізіологічним розчином є класичним та ефективним методом терапії при гострій або хронічній формі риносинуситу (Jong Seung Kim et al., 2016);
• назальні спреї з антибіотиками (як комбінована терапія у разі інфекційно-запальних захворювань верхньощелепної пазухи за відсутності пошкодження стінок пазухи носа, а також для профілактики та терапії при запальних процесах після операційних втручань): фраміцетин, неоміцин з дексаметазоном, поліміксином В та фенілефрину гідрохлоридом;
• при одонтогенному гаймориті можуть також призначати серратіопептидазу. Застосування препарату полегшує відходження секрету придаткових пазух (Manju Tiwari et al., 2017).

Згідно з результатами дослідження, якщо у ЛОР-мазку на мікрофлору з носа виділяється ентеробактерія Cedecea lapagei, ефективним є 14-денне промивання носа гентаміцином та дексаметазоном (Duperret M.E. et al., 2020). Щоб придбати антибіотики для лікування при гаймориті, знадобиться рецепт від отоларинголога.

При одонтогенному гаймориті, наявності рідини в гайморовій пазусі лікар може провести пункцію гайморової пазухи. Після цього проводять дренування та промивання гайморової пазухи через дренажну трубку, яку залишають на 5–8 днів лікування.

Для ефективної терапії також необхідне усунення одонтогенної інфекції в ділянці верхньої щелепи (видаляють зуб, через який почалася інфекція, розтинають навколощелепні м’які тканини при гнійному періоститі або остеомієліті, проводять гранульомектомію з резекцією верхівки кореня ураженого зуба).

При поліпозній, поліпозно-гнійній формах захворювання, неефективності терапії при гаймориті впродовж 10 днів або погіршенні стану пацієнта, ускладненнях проводять хірургічне лікування. Лікар може провести гайморотомію (розкриття гайморової пазухи) з корекцією внутрішньоносових структур, функціональну ендоскопічну риносинусохірургію або гайморотомію за Колдуелл — Люком.

Хірургічне лікування при одонтогенному верхньощелепному синуситі засноване на стоматологічній хірургії в поєднанні з ендоскопічною хірургією гайморової пазухи з метою повного видалення інфекції, відновлення фізіологічного дренажу пазухи та запобігання рецидивам хронічного гаймориту (Psillas G. et al., 2021).

Ендоскопічна хірургія приносових пазух дозволяє максимально природно відновлювати фізіологічну аерацію гайморової пазухи, що важливо для репаративної регенерації кістки в ділянці альвеолярного відростка верхньої щелепи (Vishnyakov V.V. et al., 2020).

До ускладнень гаймориту відносять:

• розвиток набряку мозкових оболонок;
• серозний або гнійний менінгіт,
• менінгоенцефаліт;
• флебіт синусів твердої мозкової оболонки;
• пахіменінгіт (запалення твердої мозкової оболонки);
• риногенний абсцес головного мозку, арахноїдит;
• періостит верхньої щелепи;
• набряк тканин орбіти та повік;
• ретробульбарний абсцес, флегмону.

Профілактика гаймориту

Профілактичні заходи для запобігання гострому гаймориту, розвитку хронічного гаймориту:

• своєчасне лікування при риніті;
• регулярні візити до стоматолога та лікування у разі наявності каріозних зубів;
• консультація алерголога при полінозі, цілорічному риніті;
• для стимуляції імунітету — вживання сезонних фруктів та овочів;
• вживання достатньої кількості води для зволоження слизових оболонок;
• носіння маски (яка закриває рот і ніс) з її заміною кожні 2–4 год у громадських місцях (де є ризик зараження інфекцією з повітряно-краплинним шляхом передачі);
• небажано відвідувати басейни (після пірнання в носовій порожнині залишається волога, залишки води, що може призвести до розвитку синуситу).

Висновок

Стан носової порожнини відіграє значну роль у виникненні хронічного верхньощелепного синуситу. Крім того, діагностують одонтогенні верхньощелепні синусити внаслідок стоматологічного імплантологічного лікування на верхній щелепі, захворювання зубів верхньої щелепи (Vishnyakov V.V. et al., 2020). Своєчасне лікування запобігає виникненню ускладнень. Терапія при гаймориті в домашніх умовах можлива лише після обстеження та призначення лікування ЛОРом.