Що таке дерматит?
Дерматити (лат. derm (а) — шкіра + itis — запалення) — це ряд захворювань шкіри, загальними симптомами яких є: свербіж, гіперемія (почервоніння), сухість, висип різного ступеня тяжкості (від легкого до тяжкого), виникнення, подальший розвиток та прогресування яких були спровоковані різними зовнішніми та внутрішніми факторами: іритантами — подразнювальними речовинами різної природи, алергенами чи гаптенами, інфекцією, підвищеною чутливістю організму до тих чи інших речовин, гіперактивною імунною системою та іншими факторами як навколишнього середовища, так і самого організму.
Види дерматитів
До найпоширеніших дерматитів, що спостерігаються як у дітей, так і у дорослих, належать:
- атопічний,
- алергічний контактний,
- дисгідротичний,
- себорейний.
Як лікувати дерматит?
Оскільки дерматити є широким спектром захворювань зі своїми етіологічними, патогенетичними та клінічними особливостями, лікування при кожній з перерахованих вище нозологій буде наведено у відповідному розділі.
Атопічний дерматит
Атопічний дерматит — це багатофакторне хронічне рецидивне запальне захворювання шкіри, що досить часто асоціюється з деякими атопічними захворюваннями, а саме: харчовою алергією, алергічним ринітом та бронхіальною астмою.
Атопічний дерматит є найбільш поширеним (переважно у дітей) захворюванням шкіри, що діагностується приблизно у 15–20% дітей та 1–3% дорослих (атопічний дерматит у дорослих).
Найчастіше старт атопічного дерматиту спостерігається у дітей віком до 5 років, тому ранні діагностика та лікування є необхідними для профілактики ускладнень та поліпшення якості життя.
Перебіг атопічного дерматиту можна розділити на 3 фази:
- гостра фаза, для якої характерною є наявність везикулярного (у вигляді пухирців) мокнучого висипу з утворенням кірочок;
- підгостра фаза, ознакою якої є наявність сухих висівкоподібних еритематозних папул та бляшок;
- хронічна фаза, для якої характерною є наявність ліхеніфікації (потовщення епідермісу шкіри, іноді з депігментацією), що викликана багаторазовим розчухуванням.
Симптоми атопічного дерматиту визначаються на шкірі згинальних поверхонь тіла, передньої та бічної поверхні шиї, повік, чола, обличчя, зап’ястків, тильних поверхонь кистей та стоп.
Свербіж є одним з провідних симптомів атопічного дерматиту. Розчухування шкіри подразнює її та посилює свербіж, який відчуває пацієнт.
При атопічному дерматиті свербіж часто спостерігається у нічний час.
Свербіж при атопічному дерматиті може бути спровокований різними факторами: теплом, потом, вовною, емоційним стресом, певними продуктами харчування, інфекціями верхніх дихальних шляхів та кліщами, що мешкають у домашньому пилу.
У міру того, як розвивається свербіж, шкіра навколо ділянки, що свербить, незалежно від наявності або відсутності її запалення здатна реагувати на інші незвичні подразники, наприклад світло, та пацієнт починає її розчухувати. Це явище називається алокнезом.
Таким чином, хворі з атопічним дерматитом за наявності у них алокнезу можуть розчухувати шкіру внаслідок контакту з різними механічними подразниками, такими як одяг.
Лікування при атопічному дерматиті
Відповідаючи на поширені запитання: «Чим лікувати дерматит?», «Чим лікувати дерматит на тілі?», «Чим лікувати атопічний дерматит?», «Чим лікувати атопічний дерматит на руках?», «Яку мазь при алергічному дерматиті можна застосовувати?», слід зазначити, що глюкокортикостероїди є основою фармакотерапії при атопічному дерматиті. Цю групу лікарських засобів у формі для місцевого застосування — мазь або крем, або у формі для застосування всередину, наприклад таблетки, повинен призначати кваліфікований лікар-дерматолог строго індивідуально, з урахуванням ступеня тяжкості атопічного дерматиту, а також індивідуальних особливостей пацієнта, включаючи його вік.
Мазь або крем, що містять глюкокортикостероїди, необхідно наносити на уражену шкіру пацієнтів з атопічним дерматитом легкого або середнього ступеня тяжкості двічі на добу. В інтервалах між нанесенням мазі або крему, що містять глюкокортикостероїди, можна застосовувати засоби, що пом’якшують та зволожують шкіру (емоленти).
Системні глюкокортикостероїди у лікарських формах для застосування всередину лікар призначає у разі поширених уражень шкіри при тяжкій формі атопічного дерматиту або у разі резистентності захворювання до інших форм терапії. Якщо це можливо, застосування системних глюкокортикостероїдів слід уникати, оскільки атопічний дерматит досить часто рецидивує, а лікування за допомогою мазей та кремів, що містять глюкокортикостероїди, є більш безпечним, та препарат діє тільки у місці нанесення, без потрапляння до кровотоку значного відсотка дози, тим самим профілактуючи розвиток небажаних ефектів цієї групи лікарських засобів.
Системні глюкокортикостероїди не слід застосовувати у дітей грудного віку у зв’язку з потенційною супресією надниркових залоз.
Антигістамінні засоби застосовують для усунення свербежу (наприклад антигістамінні препарати 1-го покоління — дифенгідрамін або гідроксизин, або антигістамінні засоби 2-го покоління — лоратадин, фексофенадин або цетиризин). Враховуючи седативну дію антигістамінних засобів та досить часте виникнення свербежу у нічний час, ці засоби слід приймати 1 раз на добу на ніч, перед сном.
Для зменшення розчухування та вторинного інфікування ураженої шкіри слід коротко підстригати нігті.
Алергічний контактний дерматит
Алергічний контактний дерматит є алергічною реакцією IV (уповільненого) типу у відповідь на потрапляння на шкіру раніше сенсибілізованого пацієнта алергену або гаптену.
Алергічний контактний дерматит спостерігається приблизно у 20% випадків усіх контактних дерматозів, а алергени та гаптени сильно відрізняються один від одного залежно від географічного регіону, звичок та інтересів людини, а також від інших факторів.
При зовнішньому огляді шкірних покривів можна діагностувати як гострий, так і хронічний алергічний контактний дерматит.
Для гострого алергічного контактного дерматиту характерною є наявність еритематозного або екзематозного, або везикулярного дерматиту.
Алергічний контактний дерматит може спостерігатися у вигляді чітко локалізованого висипу; частіше відзначають дерматит на руках та обличчі, але також може спостерігатися дерматит з ураженням більш значних ділянок шкіри.
Наприклад, використання гігієнічних засобів (шампуню, гелю для душу, мила), що містять алергени, які потенційно можуть контактувати з різними ділянками тіла, викликає появу висипу, що уражує досить великі ділянки шкіри.
Хронічний алергічний контактний дерматит найчастіше проявляється ліхеніфікацією та тріщинами шкіри, а також наявністю лусочок.
Що застосовувати при алергічному контактному дерматиті?
Слід зазначити, що старт терапії при алергічному дерматиті полягає в усуненні безпосередньої причини, що викликала це захворювання.
У разі наявності виражених симптомів алергічного контактного дерматиту лікарі дуже часто призначають антигістамінні засоби (диметинден, клемастин, мебгідролін, хлоропірамін та ін.), препарати, що знижують сенсибілізацію організму (кальцію хлорид, кальцію глюконат, тіосульфат натрію).
Нанесення на уражену патологічним процесом шкіру фармакотерапевтичних засобів для місцевого застосування залежить від стадії та ступеня тяжкості алергічного контактного дерматиту.
У разі наявності вираженої еритеми лікар-дерматолог досить часто призначає цинку оксид, глину білу у формі присипки, мазі або креми, що містять глюкокортикостероїди.
Для усунення свербежу рекомендують антигістамінний засіб — диметиндену малеат у формі гелю.
У разі наявності ексудативного компонента лікар-дерматолог призначає анілінові барвники, індиферентні пасти на основі вазеліну або ланоліну.
При тяжкому перебігу алергічного контактного дерматиту пацієнта госпіталізують та призначають глюкокортикостероїди системної дії.
Дисгідротичний дерматит
Дисгідротичний дерматит, або помфолік — це дерматит, для якого характерною є наявність сверблячих, напружених, глибоко розташованих у шкірі пухирців, переважно на долонних поверхнях кистей рук та бічних поверхнях пальців рук (дерматит на пальцях рук).
При хронічній фазі дисгідротичного дерматиту відзначають наявність лущення, десквамації шкіри, тріщин та іноді ліхеніфікацію.
Точна причина дисгідротичного дерматиту невідома, але факторами, що зумовлюють розвиток цього захворювання, є наступні: атопія, вплив на шкіру контактних алергенів, грибкові захворювання шкіри, викликані грибами-дерматофітами, підвищене потовиділення (гіпергідроз), внутрішньовенне введення імуноглобуліну, тривале носіння захисних рукавичок з латексу, психологічний стрес та куріння.
Незважаючи на доброякісний перебіг дисгідротичного дерматиту, це захворювання часто є хронічним та рецидивним.
Що застосовувати при дисгідротичному дерматиті?
Особам з дисгідротичним дерматитом рекомендують дотримуватися дієти із виключенням алкогольних напоїв, гострої їжі та приправ, яєць, шоколаду, цитрусових, полуниці.
Також слід обмежувати вживання кухонної солі, оскільки вона зумовлює накопичення рідини в організмі та розвиток набряків.
При дисгідротичному дерматиті слід уникати контакту з можливими алергенами: пральними порошками та іншими засобами побутової хімії, пилком рослин, латексом та ін.
У разі наявності пухирців, що супроводжуються сильним свербежем, рекомендується застосовувати примочки з таніном або рідиною Бурова, після чого наносять мазі або креми, що містять глюкокортикостероїди, що мають середню або сильну глюкокортикоїдну активність. Застосування мазі із такролімусом може дещо зменшити вираженість симптомів дисгідротичного дерматиту.
Часто при дисгідротичному дерматиті чергують застосування мазі, що містить такролімус, із щоденним використанням мазей, що містять глюкокортикостероїди.
Також для зменшення свербежу при дисгідротичному дерматиті лікарі-дерматологи призначають антигістамінні засоби у лікарських формах для застосування всередину (наприклад клемастин або цетиризин).
Себорейний дерматит
Себорейний дерматит — це хронічне, рецидивне запальне захворювання шкіри, для якого характерним є підвищена продукція шкірного сала сальними залозами, а також наявність висипу у вигляді еритематозних макул або бляшок та лущення з утворенням великої кількості лусочок, що зазвичай супроводжуються свербежем.
Себорейний дерматит зазвичай виникає як запальна реакція на ураження шкіри грибами роду Malassezia. Себорейний дерматит може виникати на певних ділянках шкіри: волосистої частини голови, обличчя, грудей, спини, пахвових западин та паху.
Що застосовувати при себорейному дерматиті?
Терапія при себорейному дерматиті може бути як локальною, так і системною. Вибір конкретного виду лікування залежить від тяжкості перебігу патології. Унаслідок рецидивного характеру цього захворювання терапія має тривалий характер та спрямована на корекцію себореї.
При легкому себорейному дерматиті з ураженням шкіри застосовують мазь (крем, розчин для зовнішнього застосування), до складу яких входить протигрибковий засіб. Мазь/крем або розчин для зовнішнього застосування використовують 1–2 рази на добу протягом 2,5–4 тиж.
Перед застосуванням цих засобів обезжирюють шкіру різними спиртовими розчинами, наприклад з додаванням 2% саліцилової кислоти.
На шкіру обличчя особи із себорейним дерматитом наносять лікарські засоби, що містять антибіотик — еритроміцин або протигрибковий засіб — кетоконазол, у лікарських формах для зовнішнього застосування.
За наявності мокнучих вогнищ їх можна обробити 1% водним розчином діамантового зеленого.
Глюкокортикостероїди у формі для місцевого застосування (мазь, крем, гель) є одними з найбільш ефективних засобів фармакотерапії при себорейному дерматиті. Разом з тим слід зазначити, що дітям призначають глюкокортикостероїди з обережністю, оскільки у них спостерігається підвищена абсорбційна здатність шкірних покривів. Також при себорейному дерматиті шкіри обличчя призначають мазі або креми, що містять глюкокортикостероїди, що мають низьку глюкокортикоїдну активність — гідрокортизон, преднізолон.
У разі наявності ділянок шкіри з вираженим запаленням при себорейному дерматиті можна застосовувати галогенвмісні глюкортикостероїди у лікарських формах для зовнішнього застосування.
При себорейному дерматиті шкіри волосистої частини голови використовують протисеборейні шампуні із сульфідом селену, саліциловою кислотою, цинком, дьогтем, кетоконазолом.
При тяжкому себорейному дерматиті, для якого характерною є наявність вогнищ вираженого запалення та щільне нашарування лусочок, з метою їх видалення застосовують різні кератолітичні (що розчиняють епідерміс шкіри) засоби, наприклад, саліцилову кислоту.
Після відлущування лусочок використовують препарати для місцевого застосування, що містять протигрибкові засоби або глюкокортикостероїди. У якості додаткової терапії можливе застосування антигістамінних засобів та препаратів, що містять кальцій.
До складу комплексної терапії при себорейному дерматиті також можуть входити полівітамінно-мінеральні комплекси, седативні засоби, препарати для нормалізації роботи травного тракту — пребіотики та пробіотики, а у разі приєднання вторинної бактеріальної інфекції — антибактеріальні засоби.
Мазі від дерматиту
Підбір лікарського засобу у формі мазі при конкретному виді дерматиту має здійснювати лікар-дерматолог.
Перед першим нанесенням препарату на уражену шкіру слід ознайомитися з повною інструкцією для застосування лікарського засобу на сайті apteki.ua.
Креми від дерматиту
Підбір лікарського засобу у формі крему для лікування пацієнта з певним видом дерматиту повинен здійснювати лікар-дерматолог.
Перед першим нанесенням препарату на уражену шкіру слід ознайомитися з повною інструкцією для застосування лікарського засобу на сайті apteki.ua.
Роль лікаря-дерматолога у діагностиці, лікуванні та профілактиці дерматитів
Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що у зв’язку з великою кількістю запальних захворювань шкіри — дерматитів, різноманітністю їх клінічних проявів та форм, діагностику, лікування та профілактику має проводити кваліфікований лікар-дерматолог.
