По популярності
Протикашльові засоби, за виключенням комбінованих препаратів, що містять експекторанти
12 препаратів
Кашель — один з найбільш частих симптомів патології дихальної системи, з яким пацієнти звертаються на прийом до лікаря (Dubuis E. et al., 2014). У нормі це захисний рефлекс, завдяки якому відбувається видалення з дихальних шляхів сторонніх частинок. При захворюваннях дихальної системи він набуває патологічних рис.
Кашель можна умовно поділити на продуктивний (так званий вологий, мокрий) та непродуктивний (так званий сухий). Залежно від його типу можуть бути рекомендовані різні препарати від кашлю.
При продуктивному кашлі широко застосовують відхаркувальні засоби (амброксол, бромгексин, ацетилцистеїн, ердостеїн, препарати рослинного походження).
При сухому кашлі також можуть використовувати деякі відхаркувальні лікарські засоби. Їх призначають не з метою підвищення утворення мокротиння, а з огляду на протизапальні, антиоксидантні та інші додаткові властивості. Крім того, існують дані про ефективність у терапії пацієнтів з кашлем антигістамінних засобів (найбільш ефективні — 1-го покоління), антихолінергічних препаратів (іпратропіум бромід), а при постінфекційному кашлі — інгаляційних глюкокортикостероїдів (Богун Л.В., 2008). Одними з найбільш широко застосовуваних препаратів при сухому кашлі є протикашльові засоби. Крім того, при сухому кашлі можуть призначати комбіновані препарати, що містять протикашльові засоби та експекторанти (наприклад препарат, що містить кодеїн, терпінгідрат і гідрокарбонат натрію).
Групи та особливості різних лікарських засобів від кашлю
Відповідно до класифікації протикашльові засоби, за винятком комбінованих препаратів, що містять експекторанти, включають:
- алкалоїди опію та їх похідні (кодеїн). Препарати цієї групи можуть бути рекомендовані для короткочасної терапії при інтенсивному сухому болісному кашлі. Однак під час прийому цих лікарських засобів існує ризик розвитку звикання та залежності. Крім того, ефективність препаратів цієї групи при гострому бронхіті не досліджували у рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях. Також у дослідженнях було показано, що у разі кашлю при інфекційних захворюваннях верхніх дихальних шляхів препарати центральної дії не зменшували вираженість цього симптому. Таким чином, їх не рекомендують застосовувати при захворюваннях верхніх дихальних шляхів (Богун Л.В. та співавт., 2008);
- інші протикашльові засоби (окселадин, бутамірат, преноксдіазин, леводропринозин, глауцин, екстракт ісландського моху та гомеопатичні препарати). Препарати цієї групи не викликають звикання. Так, леводропринозин має інгібувальну дію на периферичні нерви (сенсорні С-волокна). Препарат застосовується для симптоматичного лікування пацієнтів із «сухим» непродуктивним кашлем при захворюваннях верхніх та нижніх дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт, трахеїт, гостре респіраторне захворювання, хронічне обструктивне захворювання легень, бронхіальна астма, пухлина легені та ін.). Бутамірат має центральну дію на кашльовий рефлекс, додатково він проявляє неспецифічний антихолінергічний та бронхоспазмолітичний ефекти, сприяє покращенню функції дихання. Препарат застосовують для симптоматичного лікування пацієнтів з непродуктивним («сухим») кашлем різного походження. За даними досліджень, він сприяє зниженню інтенсивності кашлю у хворих на рак легені (Molassiotis A. et al., 2015). Екстракт ісландського моху (лишайника C. Islandica) містить різні біологічно активні речовини, включаючи полісахариди (галактомананн, ліхенан, ізоліхенан) та лишайникові кислоти (Freysdottir J. et al., 2008). Він проявляє протизапальну, імуномодулювальну, обволікальну, антиоксидантну дію.
Які протикашльові препарати можна застосовувати у дорослих?
Усі вищезазначені протикашльові препарати у відповідних формах випуску можуть застосовуватися в симптоматичній терапії дорослих пацієнтів з кашлем. Щоб вибрати ефективний засіб від кашлю, необхідно звернутися до лікаря. При цьому слід врахувати не лише скарги, наявні на даний момент, але і звернути увагу на те, як часто пацієнт переносить різні захворювання дихальних шляхів, що супроводжуються кашлем, на наявність в анамнезі алергічних реакцій, нападів ядухи, супутніх захворювань, а також на препарати, що при них застосовуються, і т.д.
Які протикашльові препарати можна застосовувати у дітей?
Застосовуючи препарат у дитини, слід пам'ятати, що тривалість лікування визначає лікар. Не слід приймати протикашльові лікарські засоби більше ніж 7 днів без призначення лікаря. Якщо інтенсивність кашлю у дитини не знижується після 4–5 днів прийому препарату, слід припинити його застосування та звернутися до лікаря для корекції лікування. У педіатричній практиці застосовують різні протикашльові препарати, наприклад:
- леводропринозин — для лікування дітей віком від 2 років;
- бутамірат — у формі розчину для лікування дітей віком старше 2 міс, у формі сиропу — для дітей віком старше 3 років. У дітей віком до 2 років препарат можна застосовувати тільки за рекомендацією лікаря;
- екстракт ісландського моху допустимо застосовувати у лікуванні дітей віком від 1 року;
- глауцин можна застосовувати у дітей віком від 4 років;
- преноксдіазин застосовують при непродуктивному кашлі у дітей віком від 6 років;
- окселадин застосовується для симптоматичної терапії при кашлі у дітей віком від 2,5 років і з масою тіла не менше 15 кг.
Вибираючи препарат від сухого кашлю для дитини, слід уточнити в інструкції МОЗ України вік, з якого допускається його застосування у конкретній формі випуску.
Які протикашльові препарати можна застосовувати у вагітних?
- Бутамірат дозволено до застосування у ІІ та ІІІ триместри вагітності. При цьому препарат можна використовувати лише за призначенням лікаря, після оцінки очікуваної користі для матері та потенційного ризику для плода.
- Глауцин можна застосовувати у період вагітності після оцінки співвідношення очікуваної користі для матері та потенційного ризику для плода.
- При прийому гомеопатичного препарату, що містить антитіла до брадикініну, антитіла до гістаміну та антитіла до морфіну афінно очищені, лікар має також враховувати співвідношення користі для матері та ризику для плода.
