Вакцини

51 препарат
По популярності

Навіщо потрібні вакцини?

Одним з найбільших досягнень системи громадської охорони здоров'я вважається вакцинація. Впровадження програм вакцинації сприяло зниженню захворюваності на різні інфекційні хвороби та ризику летального наслідку при інфікуванні, наприклад ліквідація поліомієліту в Америці та натуральної віспи в усьому світі. Основним принципом успіху у зниженні поширеності вакцинокерованих захворювань є високий рівень охоплення вакцинацією населення. Окрім безпосереднього захисту вакцинованих осіб, високі показники охоплення щепленнями опосередковано захищають усю спільноту шляхом створення колективного імунітету, який уповільнює передавання інфекційних захворювань, тим самим знижуючи ризик зараження серед тих, хто залишається сприйнятливим (Dubé E., 2013).

Які бувають вакцини?

Вакцини поділяють на бактеріальні та вірусні відповідно до бактеріальної або вірусної етіології захворювань, проти яких вони спрямовані.

У свою чергу, серед бактеріальних вакцин виділяються такі, що:

  • містять анатоксин — патогенний продукт життєдіяльності бактерій, який, власне, і викликає патологічні реакції в організмі людини. Введення цих вакцин спрямоване на формування активного імунітету проти продуктів життєдіяльності патогенних організмів (бактерій, що викликають дифтерію, правець). Після завершення повного курсу вакцинації інфікування цими патогенами проходить безсимптомно, оскільки імунні механізми нейтралізують бактеріальний токсин та перешкоджають розвитку патологічного процесу;
  • містять очищений кон'югований антиген — структурний компонент бактеріальної стінки збудника (наприклад гемофільної інфекції, менінгокока, кашлюку, пневмокока, черевного тифу). При імунізації вакцинами ці імунні реакції людського організму спрямовані на активне знищення бактеріального патогена, наявного в організмі людини;
  • містять бактеріальні лізати. Такі вакцини спрямовані на стимуляцію імунних реакцій проти умовно-патогенних мікроорганізмів, що спричиняють хронічні запальні захворювання верхніх дихальних шляхів.

Серед вірусних вакцин виділяють:

  • ті, що містять інактивований вірус;
  • ті, які містять очищений вірусний антиген;
  • ті, що містять живий ослаблений (атенуйований) патоген;
  • рекомбінантні вакцини.

Для зручності введення при плановій вакцинації виробники представляють комбіновані вакцини, які містять сумісні види вакцин проти вірусів і бактерій.

Вакцини на основі вірусних векторів, які засновані на доставці одного або декількох антигенів, закодованих у контексті неспорідненого, модифікованого вірусу, є дуже універсальною платформою, яка пропонує безліч переваг порівняно з більш усталеними технологіями виробництва вакцин. У цій технології використовуються або живі вектори (репліковані, але часто ослаблені), або вектори, що не реплікуються. Дослідження, що проводяться з 1980-х років, дозволили встановити різні віруси як вакцинні вектори шляхом конструювання їх для кодування гетерологічних антигенів, які переносяться вектором у клітини-господарі. При доставці експресуються антигени, і господар здатний індукувати імунну відповідь проти відповідного патогена-мішені (Rauch S., 2018). Найбільш відомими прикладами векторних вакцин є аденовірус-асоційовані вакцини проти COVID-19, хоча проти цього збудника також застосовують інактивовані вакцини та мРНК-вакцину, що самоампліфікується. На сьогодні питання про більш високу ефективність будь-якої з технологій виробництва вакцин залишається відкритим.

Вакцини проти яких збудників представлені в Україні сьогодні?

В аптеках України сьогодні представлені вакцини проти:

  • дифтерії;
  • гемофільної інфекції;
  • менінгококової інфекції;
  • кашлюку;
  • пневмококової інфекції;
  • правця;
  • черевного тифу;
  • вірусного енцефаліту;
  • грипу;
  • вірусних гепатитів;
  • кору;
  • поліомієліту;
  • сказу;
  • ротавірусної інфекції;
  • вітряної віспи;
  • жовтої лихоманки;
  • вірусу папіломи людини;
  • коронавірусу (штам SARS-CoV-2).

Які види вакцинації бувають?

Вакцинація загалом буває плановою та екстреною. Планову імунізацію від більшості інфекційних захворювань проводять дітям, а надалі й дорослим згідно з календарем вакцинації. Крім того, планову вакцинацію поза календарем щеплень проводять особам, які в силу своєї професії схильні до додаткового ризику інфікування. Наприклад, медпрацівникам додатково вводять вакцину проти грипу та гепатиту В, єгерям, ветеринарам та працівникам лісгоспів — проти сказу тощо.

Також існує екстрена вакцинація. Вона проводиться у разі, якщо людина контактувала з джерелом інфекції (наприклад з твариною, інфікованою сказом, або ж із хворим на дифтерію) і раніше не пройшла вакцинацію або з будь-яких причин імунна відповідь знижена (тривалий час після останньої вакцинації, стани, асоційовані з пригніченням імунної системи, і т.д.). У такому разі негайно вводиться відповідний анатоксин або інактивований вірус за певними схемами. Зазвичай екстрену вакцинацію доповнюють введенням сироватки — фракції крові людини чи тварини, попередньо імунізованої проти цього збудника. У такому разі потерпілий отримує не лише вакцину, а й уже готові антитіла, що забезпечує надійний захист від захворювання.

Суперечливі питання вакцинації

У більшості розвинених країн спостерігається високий рівень охоплення дітей вакцинацією. Це вказує на те, що імунізація залишається загальноприйнятим заходом громадської охорони здоров'я. Однак за цими національними оцінками можуть ховатися групи осіб, які отримали неповний курс вакцинації або взагалі ухилилися від неї. Нещодавні спалахи інфекційних захворювань, у тому числі кору, поліомієліту та кашлюку, у деяких частинах розвиненого світу спостерігалися переважно в недостатньо вакцинованих або невакцинованих співтовариствах. Підраховано, що менше ніж 5–10% людей мають тверді переконання проти вакцинації. Однак більшу частину можна віднести до категорії тих, хто сумнівається.

Взаємодія між пацієнтами та медичним персоналом є наріжним каменем підтримки впевненості у вакцинації. Оскільки медичні працівники є найбільш надійним джерелом інформації про вакцинацію для більшості пацієнтів, було представлено безліч інструментів та порад, які допоможуть постачальникам медичних послуг у спілкуванні з пацієнтами, які сумніваються чи відмовляються від імунізації. Хоча підходи, представлені в таких статтях, відрізняються, вони мають деякі загальні характеристики, такі як важливість підтримання довірливих стосунків між пацієнтом та лікарем та адаптації комунікації до конкретних проблем хворих та сумнівів (Dubé E., 2013).